«Наркотики можуть бути на клумбі, у під’їзді, під гойдалкою – де завгодно»

Ця тема багато років залишається табу. Про це неохоче говорять навіть ті, кого вона торкнулася безпосередньо. Наркоманія — чума XXI століття! Якщо родина несподівано дізнається, що найрідніша людина — наркоман, частогусто не знає, як цю проблему вирішувати. Спрацьовує радянський стереотип, головне, щоб про біду не дізналися сусіди, друзі, знайомі…

Відтак необхідної допомоги людина не отримує… Чому продаж наркотиків через Інтернет за останні два роки набув таких нечуваних масштабів? Звідки в Україну потрапляє наркота? Чи можуть дати раду з цим злом правоохоронці? Журналіст «ВЗ» побувала у Дрогобичі, в реабілітаційному центрі «Назарет», де лікують від наркотичної, алкогольної та ігрової залежностей.

Останнім часом все частіше чую від знайомих таксистів про те, що наркомани-підлітки замовляють таксі й просять відвезти їх «на точку», де лежить закладка (часто це місце позначено в їхньому телефоні на ґуґл-мапі). А нещодавно я подивилась відео в Інтернеті
і зрозуміла, що потрапляють наркотики до України здебільшого з Китаю. Причому в Китаї за виготовлення та споживання наркотичного зілля
передбачена смертна кара. Однак китайські вчені створюють нові формули на основі наявних та продають те зілля по всьому світу. А наше Міністерство охорони здоров’я не встигає ці препарати вносити у список заборонених! Ці «новинки» є вкрай небезпечними. Як-от, наприклад, солі, які мають такий самий вигляд, як… сіль для ванни. Солі діють на психіку людини, викликають параною, звукові галюцинації. До солей — миттєве звикання.

Правоохоронці звітують: «У Львові за збут наркотиків ув’язнили 25-річного сина та 54-річну матір (згідно з рішенням Сихівського районного суду вони отримали вісім та сім років позбавлення волі). Обоє збували „бупренорфін“ у формі таблеток та фрагменти „субутексу“. Торгували забороненим товаром у власному помешканні на проспекті Червоної Калини у Львові». Такі «точки», як показує практика, відходять у минуле. Продаж наркотиків здійснюється переважно через Інтернет. «Підсідають» на наркоту підлітки, що, як відомо, з комп’ютерами й смартфонами на «ти». Більше того, наркоділки наймають узалежнених малоліток на роботу.

Ті «працюють» продавцями інтернет-магазинів, закладниками (ховають наркотики по місту). На стінах будинків малюють графіті
з рекламою цих же магазинів. За таку роботу отримують «зарплату» або дозу (за бажання).

Перед тим, як їхати до реабілітаційного Центру, я поспілкувалася з Ігорем. Він — узалежнений, але вже багато років не вживає наркотиків, бо навчився жити з цією хворобою (те, що хворий, усвідомив не одразу). Тепер Ігор веде здоровий спосіб життя. Працює. Запитала його про минуле. Був зі мною відвертим. «Мені було 13, коли я вперше вколов «ширку». Старші товариші запропонували спробувати. Спочатку було весело — дівчата, дискотеки. Це були кінець 90-х — початок 2000-х років. Блатна романтика! Та згодом все змінилося. Я почав прогулювати школу. Почалися крадіжки, гоп-стоп…

Щодня потрібні були гроші на дозу. Батьки нічого не знали, я через три роки сам їм зізнався… Це була безвихідь. Я мав проблеми зі здоров’ям, з законом, на той час вже мав судимості. А коловся, щоб вижити. Інакше — ломка, думки про суїцид. Щодня тинявся містом як самотній вовк. Вжив. До ранку дожив. Наступного дня — те саме». Ігор відвідував групи анонімних наркоманів. Та свято вірив у те, що зможе сам впоратися з цією проблемою. Завдяки щасливому випадку потрапив до реабілітаційного Центру . Там хлопцю врятували життя!